Емблема ОУН — офіційний символ Організації Українських Націоналістів, що являє собою тризуб, у якому середній зубець замінено вертикальним мечем. Золото на чорному або темно-синьому тлі, лаконічна графіка та чіткий ідеологічний зміст зробили цей знак одним із найвпізнаванніших символів українського визвольного руху XX–XXI століть. Емблема поєднує дві традиції: державну спадщину Рюриковичів, утілену в тризубі, і волю до збройного здобуття свободи, уособлену мечем.
Затверджена 1929 року на I Великому Зборі Українських Націоналістів у Відні, емблема пройшла шлях від підпільного знака, за зберігання якого загрожував розстріл або табори, до легального і шанованого символу незалежної України. Сьогодні її можна побачити на меморіальних дошках, муралах, знаряддях бійців і пам'ятниках від Карпат до Донбасу.
Водночас емблема ОУН залишається предметом суспільної дискусії — через складну і неоднозначну спадщину організації, її зв'язок із трагічними подіями Другої світової війни, а також через різне трактування в Україні та за її межами. Розуміти цей символ означає розуміти одну з ключових сторінок боротьби українського народу за власну державність.
Опис емблеми
Емблема ОУН графічно є модифікованим тризубом: класична форма давньоруського знака зберігається в лівому та правому зубцях, тоді як середній зубець замінено рівним двостороннім мечем із рукояттю внизу. Меч спрямований вістрям угору — у знак постійної бойової готовності та непохитної волі до боротьби. Пропорції символу витримані так, щоб меч не домінував, а органічно вписувався в силует тризуба, утворюючи єдину цілісну композицію.
Колірна гама емблеми — золоте або жовте зображення на чорному тлі. Чорний колір у традиції ОУН символізував жалобу за загиблими борцями та непохитну рішучість, золотий — державну гідність і невмирущість ідеалів. Деякі варіанти, особливо в документах УПА та УГВР, використовували синє тло — відсилку до синьо-жовтого прапора України. Обидві версії вважаються автентичними і рівно прийнятними.
Існували незначні варіації у стилізації: більш архаїчні, «рукописні» версії зустрічалися в підпільних виданнях 1930-х років; чіткіша геометрична форма закріпилася в офіційній документації ОУН і УПА під час Другої світової війни. Сучасні відтворення, як правило, орієнтуються на більш графічний, стандартизований варіант — чіткі контури, рівні лінії, без зайвих декоративних елементів.
Рукоять меча в більшості версій має просту хрестоподібну форму з невеликою гардою, що надає символу одночасно воєнного та сакрального відтінку — меч праведника, а не меч загарбника. Деякі художники наділяли рукоять вигнутими деталями, проте класична пряма форма залишається канонічною.
Походження символу
Тризуб як державний символ України сягає корінням у Х–XI століття — він зустрічається на монетах, печатках і будівлях часів Київської Русі. Князь Володимир Великий використовував тризуб як особистий знак Рюриковичів; за часів Ярослава Мудрого він перетворився на родовий герб династії. Після занепаду Русі символ надовго зник із офіційного вжитку, проте залишився у народній пам'яті та декоративно-ужитковому мистецтві.
Центральна Рада відновила тризуб як герб УНР у 1918 році — саме тоді він набув сучасного канонічного вигляду. Михайло Грушевський і митець Василь Кричевський відіграли ключову роль у стандартизації форми. Цей варіант — без меча — закріпився за УНР і пізніше за незалежною Україною 1991 року. Ідеологи ОУН, приймаючи тризуб як основу своєї емблеми, свідомо підкреслювали спадкоємність із традицією УНР.
Ідея додати меч як елемент символіки виникла з потреби відрізнити бойову організацію від суто культурних або парламентських рухів. Меч у геральдиці здавна означає захист, правосуддя і готовність до жертви. Замінивши центральний зубець — найпомітнішу, осьову частину тризуба — мечем, автори емблеми дали зрозуміти: боротьба стоїть у центрі всього. Держава здобувається не переговорами, а зброєю.
Автори та прийняття
Авторство концепції тризуба з мечем традиційно пов'язують із Миколою Капустянським — генералом Армії УНР, військовим теоретиком і одним із провідних ідеологів раннього ОУН. Саме він, за більшістю свідчень, запропонував замінити середній зубець мечем, аргументуючи це необхідністю відобразити збройний характер майбутньої організації. Дискусія тривала на підготовчих конференціях 1927–1928 років.
На I Великому Зборі Українських Націоналістів у Відні в лютому 1929 року делегати від УВО, Союзу Української Націоналістичної Молоді, Леґії Українських Націоналістів та інших організацій офіційно затвердили емблему. Конгрес прийняв її без принципових заперечень — більшість учасників вважала, що символ точно відображає дух нової організації: поєднання державницької спадщини і революційної дії. Євген Коновалець, обраний головою Проводу, освятив рішення своїм авторитетом.
Остаточна графічна стандартизація тривала кілька років: у перших підпільних виданнях емблема зустрічалася в різних художніх інтерпретаціях. До середини 1930-х років сформувався канонічний варіант, який відтоді відтворюється практично без змін. Авторство конкретного графічного ескізу встановити складно: малюнок переходив з рук у руки в умовах підпілля, і конкретний художник у документах не фіксувався.
Символічне значення
Тризуб у емблемі ОУН несе сенс державності, національної ідентичності та тяглості від Київської Русі. Це твердження: українці — не «молода» нація, яка щойно виникла, а народ із тисячолітньою традицією власної держави і права на неї. Відсилка до Рюриковичів і УНР одночасно була відповіддю тим, хто заперечував саму можливість існування самостійної України.
Меч символізує збройну боротьбу — єдиний, на переконання ОУН, шлях здобути незалежність у ворожому оточенні. ОУН відкидала ілюзії щодо мирного визволення дипломатичним шляхом після гіркого досвіду 1917–1921 років. Девіз організації — «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» — був формулою цього вибору: або перемога, або смерть, але не капітуляція. Меч у центрі герба унаочнював цю непохитність.
Поєднання обох елементів у єдиному знаку читалося як програмна заява: держава (тризуб) і зброя (меч) — нероздільні. Саме ця синтетична ідея відрізняла емблему ОУН від чистого тризуба УНР (державність без збройного наголосу) і від суто воєнної символіки без державницького змісту. Знак говорив: ми борємося не заради боротьби як такої — ми борємося заради держави.
Варто також зазначити, що гасло «Слава Україні! Героям слава!» — хоч і не сформоване саме ОУН (воно побутувало ще з часів Центральної Ради) — органічно поєдналося з символікою організації і сьогодні сприймається як нероздільне з тризубом-мечем.
ОУН(б) та ОУН(м): різні прочитання одного символу
Після розколу ОУН у лютому 1940 року на бандерівську (ОУН(б)) і мельниківську (ОУН(м)) гілки обидва угруповання продовжили використовувати тризуб із мечем як свою емблему. Проте відтінки у трактуванні суттєво розійшлися. ОУН(б) під проводом Степана Бандери наголошувала на революційному, масовому, народному характері боротьби: меч — це зброя всього народу, а не лише елітного офіцерства.
ОУН(м) під керівництвом Андрія Мельника тяжіла до більш традиціоналістського і державницько-дипломатичного підходу. У їхній інтерпретації меч був радше символом офіцерської честі та готовності до захисту, ніж закликом до масового повстання. Ця різниця у поглядах виявлялася в риториці, стратегії і відносинах із зовнішніми акторами — зокрема, щодо тактики у стосунках із нацистською Німеччиною в 1941 році.
Графічно обидві версії емблеми майже не відрізнялися. Дрібні стилістичні відмінності у пропорціях меча або рукояті іноді дозволяли ідентифікувати документи як бандерівські чи мельниківські, проте для стороннього спостерігача обидва знаки виглядали ідентично. Це відображало той факт, що розкол був передусім ідеологічним і особистісним — не геральдичним.
Використання в УПА
З утворенням Української Повстанської Армії у жовтні 1942 року тризуб із мечем став невід'ємним елементом бойової ідентичності УПА. Емблема розміщувалася на нарукавних нашивках («тризубниках»), кашкетах і петлицях уніформи бійців. У деяких підрозділах використовувалися самодільні металеві значки з відлитим тризубом-мечем — своєрідні «медалі» підпільного виробництва.
В офіційній документації УПА — наказах, донесеннях, посвідченнях — штамп із тризубом-мечем ставився поряд із підписом командира. Нагородна система УПА також спиралася на символіку: Золотий Хрест Бойової Заслуги і Срібний Хрест Заслуги містили тризуб у своєму дизайні. Прапори куренів і сотень нерідко поєднували жовто-блакитні кольори з вишитим або намальованим тризубом-мечем.
Символ слугував також інструментом психологічного спротиву. Поширення листівок і прокламацій із тризубом-мечем на окупованих територіях означало: організація жива, підпілля діє, боротьба не припинена. Для місцевого населення знак став кодом — «свій», «борець», «ОУН-УПА». Радянські каральні органи відповідали масовими обшуками та арештами всіх, у кого виявляли будь-яке зображення цього символу.
Заборона та переслідування
Радянська влада з перших днів окупації Галичини (1939–1940 і з 1944 р.) почала жорстоко переслідувати носіїв символіки ОУН. Зберігання малюнка, листівки або предмета з тризубом-мечем кваліфікувалося за статтею 54-2 («зрада Батьківщини») або 54-11 («участь у контрреволюційній організації») Кримінального кодексу УРСР. Вироки — від 10 до 25 років таборів або розстріл.
НКВС і його наступники — МДБ, КДБ — вели спеціальні картотеки «носіїв бандерівської символіки». Під час обшуків агенти шукали не лише зброю і листівки, а й будь-які зображення тризуба з мечем — вишивки, малюнки на книгах, самодільні значки. Знайдений символ автоматично перетворював власника на підозрюваного у приналежності до ОУН-УПА.
У польський період (1920-ті — 1939 рр.) за демонстрацію символіки ОУН теж загрожувало покарання — тюремне ув'язнення за участь у «незаконній організації». Польська дефензива (спецслужба) стежила за поширенням видань із тризубом-мечем. Попри всі заборони, символ не зникав — він перетворювався на ще потужніший маркер ідентичності: носити його означало демонструвати готовність до жертви.
Навіть у 1980-х роках, напередодні розпаду СРСР, виявлення тризуба-меча могло стати підставою для кримінального переслідування. Покоління дисидентів, що пройшли через табори, розповідали: самодільний значок або вишивка за ґратами були актом тихого спротиву, за який карали одиночним карцером або продовженням строку.
Реабілітація і сучасність
З проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року символіка ОУН вийшла з підпілля. Організація ОУН зареєструвалася офіційно в 1993 році. Закон України 2015 року «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» визнав ОУН і УПА організаціями, що боролися за незалежність. Тризуб із мечем набув статусу легального та охороненого законом символу.
Після 2014 року, на тлі Революції Гідності та початку збройного конфлікту на Донбасі, емблема повернулась у масовий публічний простір. Добровольчий батальйон «Азов», «Правий Сектор» та ряд інших формувань використовували або адаптували цей символ. Це спричинило нові суспільні дискусії: для частини українців знак — це гордість і пам'ять про жертовну боротьбу; для частини — джерело болю через складні сторінки воєнної історії. В міжнародному контексті символ нерідко використовувався у ворожій пропаганді.
Після 24 лютого 2022 року, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, емблема набула нового виміру. Бійці Збройних Сил України, добровольці та цивільні несуть цей знак як символ незламності — на нашивках, муралах, меморіальних дошках. У суспільній свідомості він все більше асоціюється не лише з ОУН, а з усією традицією збройного спротиву українського народу будь-якому окупанту.
Сьогодні тризуб із мечем — живий символ, що продовжує набувати нових значень. Дискусія про його місце в сучасній Україні є частиною ширшої розмови про національну пам'ять, ідентичність і ціну свободи. Незалежно від різних інтерпретацій, він залишається одним із найбільш упізнаваних знаків української боротьби — знаком, який неможливо забути і неможливо зігнорувати.