Походження символу — тризуб Рюриковичів
Тризуб як знак влади та родової ідентичності сягає корінням у добу раннього Середньовіччя. Найвідоміші зображення пов'язані з іменем Володимира Великого (бл. 958–1015) — великого князя київського, хрестителя Русі. На золотих і срібних монетах його карбування — златниках і сребрениках — з обох боків відтворено тризуб поряд із портретом правителя та написами кириличними літерами.
Вчені розглядають тризуб як особисту тамгу — родовий знак-тавро, що слугував для маркування власності та засвідчення особи. Схожі знаки — двозуби та тризуби з різними відгалуженнями — зустрічаються на монетах Святополка I, Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославича, що свідчить про успадкування символу по лінії Рюриковичів із поступовою індивідуальною варіацією.
Окрім монет, тризуб виявлений на цеглі Десятинної церкви в Києві (989–996), свинцевих пломбах для товарів та мечах. Ця різноманітність носіїв свідчить, що символ виконував ширшу ідентифікаційну функцію — маркував власність, засвідчував державну приналежність і владні повноваження. Початкове значення знака лишається дискусійним, однак його безперервне відтворення протягом кількох поколінь Рюриковичів демонструє свідоме успадкування.
Символіка та тлумачення
Жодного давнього письмового джерела, що пояснювало б значення тризуба, не збереглося. Це породило численні конкуруючі інтерпретації, які виникали в різні епохи й відображали потреби свого часу. Серед найпоширеніших версій — стилізоване зображення сокола в пікіруванні: кочові народи євразійського степу широко використовували цей образ, а сам Рюрик, за легендою, мав ім'я, пов'язане зі словом «сокіл» у скандинавських мовах.
Інші дослідники вбачають у тризубі зображення якоря — символу морської сили й торгівлі, що перекликається з варязьким походженням Рюриковичів та активним човновим шляхом «з варяг у греки». Існує також версія про буквений характер знака: тризуб як монограма з грецьких літер або як стилізована літера «W» (від скандинавського «Volodymyr»). Частина дослідників трактує символ як корону або навершя скіпетра, ще інші — як тригранну рогатину чи ритуальну тринога.
Сучасна українська геральдична традиція не закріплює жодного обов'язкового тлумачення, дозволяючи символу зберігати багатозначність. У народній свідомості тризуб часто сприймається як єднання трьох начал — волі, розуму і сили, або ж як символ триєдності землі, неба і води. Така відкритість до інтерпретацій лише посилює консолідаційний потенціал символу для різних верств суспільства.
Тризуб у середньовіччі — монети, печатки, цегла
Після смерті Ярослава Мудрого (1054) і початку феодальної роздробленості Русі тризуб поступово зникає з офіційної символіки як загальнодержавний знак. Кожна з удільних гілок Рюриковичів розробляє власні геральдичні рішення, що більше не відтворюють єдиний прообраз. Проте сам мотив — багатозубний знак із рівновеликими або різновеликими відгалуженнями — зберігається в декоративному мистецтві.
Після монгольської навали 1237–1241 років і занепаду Київської держави символ поступово переходить у сферу народного мистецтва: різьблення по дереву, кераміка, ткацтво, вишивка. У цих формах трисилові мотиви виживають упродовж століть, не обов'язково усвідомлюючись носіями як нащадки давнього державного знака. Частина дослідників виявляє тризубоподібні елементи в козацькій символіці XVII ст. — на печатках сотень, хоругвах і предметах озброєння.
Наукова реабілітація тризуба як конкретного давньоруського символу відбулася в другій половині XIX ст. завдяки розвитку нумізматики та археології. Дослідники Микола Бранденбург, Іван Толстой і Микола Петров систематизували монетний матеріал і запровадили термін «тризуб Рюриковичів» у науковий обіг. Ці роботи заклали підґрунтя для свідомого повернення символу в публічний простір у добу національного відродження.
Відродження символу — 1918 рік і Центральна Рада
Перша світова війна та революції 1917–1918 років відкрили для українського національного руху можливість здобути власну державність. Центральна Рада УНР постала перед необхідністю швидко сформувати державну символіку, здатну об'єднати суспільство та репрезентувати Україну на міжнародній арені. Завдання розробки герба отримав художник і архітектор Василь Кричевський, а безпосередню стилізацію зображення виконав Нестор Устинович.
25 лютого 1918 року Мала Рада затвердила золотий тризуб на синьому щиті як малий герб УНР. Вибір тризуба Рюриковичів мав очевидну аргументацію: символ пов'язував нову державу з тисячолітньою традицією, демонстрував спадкоємність з Київською Руссю і водночас був позбавлений будь-яких конфесійних або класових конотацій, що робило його прийнятним для широкого політичного спектру.
Протягом 1918–1920 років тризуб з'являється на банкнотах УНР номіналами від 10 до 1000 карбованців, на державних печатках, бланках міністерств, а також на нагородах і відзнаках армії. Після поразки УНР у визвольних змаганнях і встановлення радянської влади тризуб переходить у символіку еміграції та підпільного руху, стаючи маркером національної ідентичності поза межами підконтрольної більшовикам України.
Тризуб в ОУН та УПА
Організація Українських Націоналістів, заснована 1929 року у Відні, з перших років включила тризуб до своєї символіки. ОУН використовувала варіант із вписаним мечем, що підкреслював бойовий, революційний характер організації. Поєднання тризуба і меча символізувало єдність держави і зброї — боротьби за відновлення незалежності силовими методами.
Після розколу ОУН у 1940 році на бандерівське та мельниківське крило обидві фракції продовжили використовувати тризуб як центральний елемент символіки з незначними модифікаціями. Українська Повстанська Армія, створена 1942 року, також широко використовувала тризуб на своїх прапорах, нашивках, друкованих матеріалах і зброї. Символ набував дедалі чіткішого значення ідентифікатора боротьби за незалежну Україну.
Для сотень тисяч вояків УПА та членів ОУН тризуб ставав особистим символом присяги і самопожертви. Його вирізали на прикладах, карбували на медальйонах, малювали в підпільних листівках. Після ліквідації збройного підпілля на початку 1950-х тризуб перейшов у спадщину дисидентського руху — його берегли, передавали й ризикували ним у роки радянського терору.
Радянська окупація — заборона і підпільне збереження
Встановивши контроль над Україною, радянська влада оголосила тризуб «символом буржуазного націоналізму» і «петлюрівщини». Зберігання, поширення або публічна демонстрація зображення могли кваліфікуватися за статтями про антирадянську агітацію та пропаганду, що загрожувало таборами або смертною карою в роки сталінського терору. Будь-яка позитивна згадка символу в пресі, літературі чи наукових працях була цілком виключена.
Попри репресії, тризуб виживав у приватному просторі. Його зберігали у вишиванках і рушниках — вишиті трисилові орнаменти могли видаватися за суто декоративні елементи народного мистецтва. Дисиденти 1960–1970-х років — шістдесятники та їхні наступники — починають відкрито ідентифікувати себе з символом. Тризуб з'являється у самвидаві, на демонстраціях і в листах з'єднань, що дозволяли зберегти символічну безперервність.
У роки горбачовської гласності тризуб виходить із підпілля. Починаючи з 1988–1989 років, він масово з'являється на мітингах Народного Руху України, студентських акціях, значках і прапорах. Символ, що десятиліттями ніс смертельну небезпеку для свого носія, раптово перетворюється на емблему мільйонної хвилі національного відродження.
Відновлення незалежності — затвердження малого герба
Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року постало питання державної символіки. Переговори у Верховній Раді щодо вибору герба виявилися непростими: частина депутатів підтримувала тризуб, інші пропонували альтернативні варіанти або складніші герби з козацькою символікою. Зрештою компромісним рішенням стало затвердження тризуба як малого герба з перспективою розробки великого.
19 лютого 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 2137-XII «Про Державний герб України», якою затвердила золотий тризуб на синьому щиті. Опис і зображення символу офіційно закріплено. Датою є 73 роки від першого затвердження тризуба як герба УНР — символічна наступність із 1918 роком стала усвідомленим вибором законодавців.
Конституція України 1996 року закріпила тризуб у Статті 20, визначивши його головним елементом Великого державного герба та малим державним гербом. Обов'язок затвердити великий герб окремим законом залишається не виконаним до сьогодні — різні проєкти великого герба з архангелами, козаком, левом та іншими елементами так і не набрали достатньої підтримки парламенту. Тому малий герб — тризуб — де-факто виконує функцію єдиного практичного державного герба.
Тризуб на прапорах, формі ЗСУ та в державних установах
У повсякденному вжитку тризуб є найпоширенішим державним символом України. Він присутній на всіх офіційних бланках, печатках органів державної влади, місцевого самоврядування та судів. Зображення карбується на монетах усіх номіналів Національного банку України, друкується на паспортах, посвідченнях і документах, що видаються державою.
Збройні Сили України широко використовують тризуб у своїй символіці: він присутній на кокардах, нарукавних шевронах, нагрудних знаках, бойових прапорах військових частин. З початком повномасштабного вторгнення росії у лютому 2022 року тризуб набув нового символічного виміру. Воїни наносять його на техніку, шоломи, зброю. Тризуб як тату стало поширеним явищем серед захисників України. Символ тисячолітньої давнини перетворився на знак сучасного спротиву.
У культурному та громадянському просторі тризуб давно вийшов за межі суто офіційної символіки. Він присутній у міській архітектурі, монументах, мозаїках і графіті. Комерційне використання символу регулюється законодавством, однак у повсякденному побуті тризуб — на одязі, прикрасах, предметах інтер'єру — є природним виявом ідентичності мільйонів українців. Для нових поколінь він є не нав'язаним зверху державним атрибутом, а щирим і органічним знаком приналежності до свого народу.