Іван Патриляк — Військова діяльність ОУН(Б) | Огляд праць

АвторІван Патриляк

Основна монографіяКиїв, 2004

ТипМонографії, документи

Моваукраїнська

Чому Патриляк важливий

Історія Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії десятиліттями залишалася полем ідеологічної боротьби. Радянська пропаганда демонізувала ОУН-УПА, емігрантська література героїзувала, а польська та російська історіографії використовували цю тему як інструмент політичного тиску на Україну. У цьому контексті поява суто академічного, документально обґрунтованого дослідження стала не просто науковою подією — вона змінила правила гри.

Іван Патриляк став тим дослідником, який зумів вивести вивчення ОУН з-під ідеологічного навантаження і перевести його в площину строгої академічної науки. Його праці спираються на первинні джерела — архівні документи, протоколи, накази, звіти, — а не на мемуари чи публіцистику. Це принципово відрізняє його підхід від попередніх поколінь дослідників, які часто працювали в умовах політичної заангажованості.

Значення Патриляка полягає ще й у тому, що він дослідив найменш вивчений період діяльності ОУН — 1940–1942 роки, час між радянською окупацією Західної України і початком формування УПА. Це був період, коли Організація переходила від політичної діяльності до військової, створювала підпільні структури, проводила бойові операції і переживала глибокий внутрішній розкол. Без розуміння цього періоду неможливо зрозуміти ні виникнення УПА, ні подальшу долю українського визвольного руху.

Патриляк — не просто кабінетний вчений. Його дослідження мають практичне значення для сучасної України: вони формують фактологічну базу для протидії антиукраїнським історичним наративам, дають аргументи в міжнародних дискусіях і допомагають українцям зрозуміти складну, неоднозначну, але безумовно героїчну сторінку власної історії. Академічна чесність Патриляка — його головна зброя: він не замовчує проблемних епізодів, але й не дозволяє перекручувати факти.

У контексті сучасної повномасштабної війни роботи Патриляка набули нового звучання. Досвід підпільної боротьби, організації партизанського руху, взаємодії з місцевим населенням, описаний у його працях, виявився не лише історичним знанням, а практичним досвідом, до якого звертаються сучасні українські військові. Сам Патриляк, як побачимо далі, підтвердив єдність слова і діла, ставши до лав Збройних Сил.

Від ліцеїста до декана: біографія Івана Патриляка

Іван Кирилович Патриляк народився 1976 року в Києві. Його формування як історика почалося рано: у 1991–1993 роках він навчався в Українському гуманітарному ліцеї при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка — елітному навчальному закладі, що давав поглиблену гуманітарну підготовку. Саме в ліцейні роки, які припали на перші роки незалежності України, юний Патриляк відчув інтерес до тих сторінок української історії, що десятиліттями замовчувалися радянською наукою.

Після ліцею Патриляк вступив на історичний факультет Київського національного університету, який закінчив 1998 року з відзнакою. Університет дав йому фундаментальну підготовку в галузі джерелознавства та архівної справи — навички, які стали визначальними для його подальшої наукової кар'єри. Вже в студентські роки Патриляк почав працювати з архівними матеріалами, що стосувалися діяльності ОУН, — документами, які лише нещодавно були розсекречені після розпаду Радянського Союзу.

Кандидатську дисертацію на тему «Діяльність ОУН(б) у 1940–1942 роках (військовий аспект)» Патриляк захистив 2001 року. Ця робота лягла в основу його головної монографії, виданої 2004 року. Але Патриляк не зупинився на кандидатській: він продовжив дослідження і 2013 року захистив докторську дисертацію на тему «Українське націоналістичне підпілля та повстанська армія у роки Другої світової війни», розширивши хронологічні рамки дослідження і охопивши весь період війни.

Академічна кар'єра Патриляка розвивалася стрімко і послідовно. Він став доктором історичних наук, професором, а згодом — деканом історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тобто очолив той самий факультет, де колись навчався. На цій посаді він поєднував наукову роботу з адміністративною та педагогічною діяльністю, виховуючи нове покоління українських істориків. Загалом Патриляк є автором понад 81 наукової праці — монографій, статей, збірок документів.

Як батько двох дочок, Патриляк мав усі підстави залишитися в відносній безпеці наукового кабінету. Проте коли у лютому 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, декан історичного факультету зробив вибір, який назавжди визначив його місце не лише в історіографії, а й в історії. Про це — окремо.

Академічний підхід: розрив з емігрантською традицією

До Патриляка дослідження ОУН-УПА перебувало переважно в руках двох протилежних таборів. З одного боку — радянська історіографія, яка зображала учасників руху виключно як «буржуазних націоналістів», «фашистських прислужників» і «бандитів». З іншого — емігрантська література, представлена такими авторами як Петро Мірчук, Лев Шанковський, Зиновій Книш, яка подавала історію ОУН у героїчному ключі, часто ігноруючи суперечливі епізоди і внутрішні конфлікти.

Емігрантські дослідники мали безперечну заслугу: вони зберегли пам'ять про визвольний рух у часи, коли в Україні ця тема була під повною забороною. Мірчук, автор книг «Нарис історії ОУН» та «Українська Повстанська Армія», працював на основі власного досвіду учасника руху та спогадів інших емігрантів. Проте саме ця залученість обмежувала об'єктивність: автори часто були водночас дослідниками і об'єктами дослідження, що неминуче породжувало суб'єктивність.

Патриляк здійснив принциповий методологічний розрив. По-перше, він отримав доступ до раніше засекречених радянських архівів — фондів НКВС, НКДБ, партійних органів, які містили перехоплене листування ОУН, протоколи допитів, оперативні зведення. Ці документи, створені ворогом, мали свої обмеження (тенденційність, неповнота), але водночас давали унікальну інформацію про реальний масштаб і характер діяльності ОУН — інформацію, якої не мали емігрантські автори.

По-друге, Патриляк застосував класичну методологію джерельної критики: кожне твердження підкріплене посиланням на конкретний документ, кожне джерело піддане аналізу на достовірність і тенденційність. Він порівнював дані з різних архівів — українських, радянських, німецьких, польських — і шукав точки збігу та розбіжності. Такий підхід дозволив відсіяти пропагандистські перебільшення обох сторін і наблизитися до реальної картини подій.

Важливо, що Патриляк не відкидав емігрантську літературу як непридатну. Він використовував її як одне з джерел, зіставляючи з архівними документами. Мемуари учасників руху давали живі деталі, передавали атмосферу і мотивацію учасників, але Патриляк завжди перевіряв фактичний бік цих спогадів за допомогою документальних джерел. Цей синтез емігрантської традиції і архівної бази став визначальною рисою його наукового методу.

Головна монографія: військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках

Монографія «Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках», опублікована 2004 року обсягом 598 сторінок, є центральною працею Патриляка. Вона виросла з його кандидатської дисертації, але значно перевершила її за обсягом і глибиною. Книга охоплює критичний період в історії Організації — від радянської окупації Західної України восени 1939 року до початку формування УПА восени 1942 року.

Структурно монографія побудована за хронологічно-тематичним принципом. Перші розділи аналізують стан ОУН напередодні та під час радянської окупації 1939–1941 років: як Організація пристосовувалася до нових умов підпілля, як формувала військові кадри, які стосунки складалися з німецькою військовою розвідкою (Абвером). Патриляк детально розглядає створення та діяльність Дружин Українських Націоналістів (ДУН) — військових підрозділів, що діяли при Вермахті на початку німецько-радянської війни.

Центральні розділи присвячені подіям літа 1941 року — Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року у Львові та його наслідкам. Патриляк показує, що проголошення не було спонтанним актом, а результатом тривалої підготовки керівництва ОУН(Б) на чолі зі Степаном Бандерою. Реакція німецької окупаційної влади — арешти, репресії, розстріли — змусила ОУН перейти до підпільної боротьби вже не лише проти радянської, а й проти німецької окупації.

Особливу цінність мають розділи про організацію підпілля в умовах подвійної окупації. Патриляк детально описує систему конспірації, зв'язку між осередками, підготовку кадрів, розвідувальну та контррозвідувальну діяльність. Він аналізує бойові операції підпільників — від диверсій на комунікаціях до нападів на німецькі адміністративні установи. Кожна операція підкріплена документальними джерелами: наказами командирів, звітами виконавців, реакцією окупаційної адміністрації.

Завершальні розділи монографії присвячені процесу переходу від підпільних бойових груп до формування регулярних партизанських з'єднань, що згодом стали основою Української Повстанської Армії. Патриляк доводить, що створення УПА не було раптовим рішенням — воно стало логічним результатом дворічного досвіду військової діяльності ОУН(Б), накопиченого у 1940–1942 роках. Таким чином монографія заповнює критичну лакуну в історіографії: період між міжвоєнною ОУН і повстанською армією.

Організаційна структура ОУН у дослідженнях Патриляка

Одним із найцінніших внесків Патриляка в історіографію є детальна реконструкція організаційної структури ОУН. Спираючись на внутрішні документи Організації — статути, організаційні схеми, кадрові списки, — він показав, як була побудована ця підпільна мережа зсередини. Ця реконструкція має велике значення, адже саме організаційна структура визначала здатність ОУН до тривалої боротьби в умовах жорстоких репресій.

Структура ОУН будувалася за територіально-ієрархічним принципом. Найнижчою ланкою була клітина (осередок) — група з трьох-п'яти осіб, які знали лише свого безпосереднього керівника. Клітини об'єднувалися в станиці, станиці — в районні проводи, ті — в окружні, надрайонні та крайові проводи. На чолі всієї Організації стояв Провід ОУН, який до розколу 1940 року очолював Андрій Мельник, а після — Степан Бандера (ОУН-Б) і Мельник (ОУН-М).

Патриляк особливу увагу приділив військовій вертикалі ОУН. Поряд із політичною структурою існувала паралельна військова ієрархія з власною системою звань та посад. Ця система частково базувалася на традиціях Української Галицької Армії та Армії УНР, частково — на власних розробках ОУН. Серед військових звань використовувалися традиційні українські назви: стрілець, десятник, чотар, сотник, курінний, полковник. Окреме місце посідало звання хорунжого — молодшого офіцера, що командував невеликим підрозділом і часто був найближчою до рядових бійців командною ланкою.

Звання хорунжого у структурі ОУН-УПА мало особливе значення. Хорунжі — це були молоді командири, які пройшли вишкільні курси Організації і отримали базову військову підготовку. Саме вони очолювали бойові групи на тактичному рівні, проводили диверсійні операції, організовували самооборону сіл. Хорунжий був не просто носієм звання — він був символом зв'язку між козацькою традицією (де хорунжий — носій прапора, хоругви) і модерним визвольним рухом. Патриляк детально описує процес підготовки таких командирів: вишкільні табори, навчальні програми, системи іспитів.

Крім військової ієрархії, Патриляк реконструював діяльність спеціальних підрозділів ОУН: Служби Безпеки (СБ), яка відповідала за контррозвідку та боротьбу з провокаторами; референтури пропаганди, що видавала підпільну пресу; господарської референтури, яка забезпечувала матеріальне постачання підпілля. Ця складна система дозволяла ОУН функціонувати як «держава в державі» — з власним судочинством, фінансами, освітою і навіть поштовою службою.

Збірки документів: голос першоджерел

Окрім аналітичних монографій, Патриляк зробив величезний внесок у публікацію першоджерел — архівних документів, які раніше були недоступні широкому загалу дослідників. Збірка «Матеріали Служби Безпеки ОУН(Б) 1940-х років» (2003) стала однією з перших систематичних публікацій внутрішніх документів контррозвідки ОУН. Ці матеріали розкривають механізми захисту підпілля від проникнення ворожої агентури, методи перевірки кадрів, розслідування випадків зради.

Документальні збірки «ОУН у 1941 році» та «ОУН у 1942 році», опубліковані 2006 року, є фактично хрестоматіями першоджерел для цього критичного періоду. Вони містять накази Проводу ОУН, інструкції для підпільних осередків, звіти з терену, листування між різними рівнями організаційної ієрархії. Кожен документ супроводжується науковим коментарем Патриляка, який пояснює контекст, ідентифікує осіб, згаданих під псевдонімами, і вказує на зв'язки з іншими документами.

Особливу цінність цих збірок становить те, що вони дозволяють читачеві самостійно оцінити первинні джерела. На відміну від аналітичної монографії, де автор інтерпретує факти, документальна збірка надає сам «сирий матеріал». Дослідник може прочитати наказ Романа Шухевича, звіт районного провідника, інструкцію з конспірації — і скласти власне уявлення про реальне функціонування ОУН. Це принцип наукової прозорості: Патриляк не лише формулює висновки, а й надає читачеві можливість їх перевірити.

Збірки документів Служби Безпеки ОУН відкрили нову сторінку в дослідженнях. СБ ОУН була однією з найбільш закритих і контроверсійних структур Організації. Її діяльність — від боротьби з агентурою НКВС до внутрішніх розправ — була предметом гострих дискусій. Публікація внутрішніх документів СБ дозволила перейти від спекуляцій до фактичного аналізу: які саме рішення приймалися, на якій підставі, в якому контексті. Це не означає виправдання всіх дій СБ — але означає можливість об'єктивного їх дослідження.

Методологія підготовки документальних збірок у Патриляка відповідає найвищим стандартам археографії. Кожен документ має повний бібліографічний опис: архів, фонд, опис, справа, аркуш. Публікуються застереження щодо збереженості документа, його автентичності, можливих лакун. Текст подається зі збереженням оригінальної орфографії та пунктуації, з необхідними палеографічними коментарями. Така ретельність робить ці збірки надійним інструментом для будь-якого дослідника, незалежно від його позиції щодо ОУН.

Дослідження УПА: формування, структура, операції

Праця «Організація Українських націоналістів та Українська Повстанська Армія» (2005) стала узагальнюючим дослідженням, що охопило весь період існування ОУН і УПА від 1929 року до припинення збройного спротиву в 1950-х. Якщо головна монографія зосереджувалася на конкретному періоді 1940–1942 років, то ця праця давала панорамне бачення всього визвольного руху в його організаційній та військовій динаміці.

Патриляк детально дослідив процес формування УПА, який розпочався восени 1942 року. Він показав, що створення повстанської армії було відповіддю на кілька одночасних загроз: німецький терор проти українського населення (масові розстріли, вивезення на примусові роботи до Райху), загроза повернення радянської влади з її репресіями, а також міжетнічні конфлікти, насамперед українсько-польське протистояння на Волині. УПА виникла як збройна самооборона народу, що не мав іншого захисту.

Структура УПА, за Патриляком, еволюціонувала від розрізнених партизанських загонів до організованої армії з чіткою командною вертикаллю. На піку свого розвитку УПА нараховувала чотири Воєнні Округи: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь і УПА-Схід. Кожна Округа поділялася на Воєнні Області, ті — на тактичні відтинки, курені, сотні та чоти. Загальна чисельність, за оцінками Патриляка, сягала 25–30 тисяч бійців у найкращі періоди, хоча точні цифри залишаються предметом дискусій.

Особливу увагу Патриляк приділив бойовим операціям УПА. Він класифікував їх за типами: оборонні бої проти карательних експедицій (німецьких, а потім радянських), наступальні операції проти окупаційної адміністрації, рейди на далекі відстані (зокрема знаменитий Карпатський рейд), диверсії на комунікаціях. Кожен тип операцій аналізується з точки зору тактики, озброєння, втрат обох сторін, результативності. Цей аналіз перетворює історію УПА з героїчного епосу на предмет військової науки.

Книга «Встань і борись! Слухай і вір...» — ще одна масштабна праця Патриляка, що охопила період 1939–1960 років, тобто весь цикл підпільної та повстанської боротьби від початку Другої світової війни до загибелі останніх командирів підпілля. Патриляк простежив еволюцію стратегії ОУН-УПА: від надії на підтримку Німеччини (1940–1941) через самостійну боротьбу на два фронти (1943–1944) до безнадійного, але героїчного спротиву радянському режиму в повоєнний період. Ця еволюція показує здатність Організації адаптуватися до кардинально змінюваних обставин.

Об'єктивність і методологія: багатоджерельний підхід

Методологічна сила праць Патриляка полягає у послідовному використанні джерел різного походження. Він працює з українськими архівами (Центральний державний архів вищих органів влади, Галузевий державний архів СБУ), з російськими (фонди колишнього КДБ), з польськими (Archiwum Akt Nowych, Instytut Pamięci Narodowej) та німецькими (Bundesarchiv) колекціями. Таке поєднання дозволяє побачити одні й ті самі події очима різних учасників і сторін конфлікту.

Принцип багатоджерельності має практичне значення для достовірності висновків. Коли український підпільний звіт повідомляє про успішну операцію, а німецький рапорт фіксує втрати від партизанської атаки в тому ж районі і в той самий час — це взаємне підтвердження, яке надає факту високий ступінь достовірності. Коли ж дані різних джерел суперечать одне одному, Патриляк чесно вказує на розбіжності і пропонує можливі пояснення, не претендуючи на остаточну істину.

Особливо важливим є використання радянських та російських джерел. Оперативні зведення НКВС-МДБ про боротьбу з українським підпіллям містять детальну інформацію про структуру, чисельність, озброєння та тактику ОУН-УПА — інформацію, яку ворог збирав для оперативних потреб і яка тому відрізняється високою точністю. Радянські спецслужби не мали потреби прикрашати противника — навпаки, їм потрібна була реалістична оцінка для ефективної боротьби з ним. Це робить їхні документи цінним джерелом, попри загальну ідеологічну тенденційність.

Польські джерела відіграють особливу роль у контексті українсько-польського протистояння на Волині та в Галичині. Патриляк не уникає цієї болючої теми — він аналізує документи обох сторін, показуючи логіку ескалації конфлікту. Його підхід полягає не у виправданні чи засудженні, а в реконструкції причинно-наслідкових зв'язків: які рішення приймалися, на підставі якої інформації, в якому контексті загрози. Така позиція вимагає наукової мужності, адже будь-яке нюансоване висловлювання на цю тему стає об'єктом критики з обох боків.

Патриляк також послідовно розмежовує факти та інтерпретації. Він чітко вказує, де його висновки спираються на безпосередні документальні свідчення, а де — на логічну реконструкцію подій за непрямими даними. Такий підхід, хоча й ускладнює читання для непідготовленого читача, робить його праці надійним фундаментом для подальших досліджень. Будь-який дослідник може перевірити кожне твердження Патриляка, звернувшись до зазначених ним джерел, — і це є ознакою справжньої наукової роботи.

Патриляк як воїн: коли історик стає до зброї

24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Вже в березні 2022 року декан історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор Іван Патриляк вступив до лав Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Його позивний — «Декан» — став символом того, що українська інтелігенція не відсиджується в тилу, коли країна воює за існування.

Цей вибір був не спонтанним емоційним рішенням — він був логічним продовженням усього життєвого шляху Патриляка. Людина, яка десятиліттями досліджувала збройну боротьбу українців за незалежність, не могла залишитися осторонь, коли ця боротьба відновилася. Знання про тактику підпілля, організацію спротиву, психологію бійців, здобуті в архівах, раптом отримали практичне застосування. Патриляк знав, ціною яких жертв здобувається свобода, — і був готовий платити цю ціну.

Згодом Патриляк перейшов на посаду офіцера Центру воєнно-історичних досліджень Збройних Сил України. На цій посаді він поєднує військову службу з науковою діяльністю: аналізує досвід поточних бойових дій, вивчає історичні паралелі, допомагає формувати інституційну пам'ять Збройних Сил. Це унікальна позиція: дослідник визвольних воєн минулого став учасником визвольної війни сьогодення.

Історія Патриляка-воїна має глибокий символічний вимір. Ті хорунжі та сотники ОУН-УПА, чиї біографії він реконструював з архівних документів, — вони теж були освіченими людьми, які залишили мирні професії заради збройної боротьби. Вчителі, студенти, священики ставали командирами підпільних загонів. Через вісімдесят років професор, який вивчав їхні долі, повторив їхній шлях — від письмового столу до зброї. Ця паралель не штучна: вона випливає із самої природи української історії, де кожне покоління змушене обороняти незалежність з оружжям у руках.

Батько двох дочок, Патриляк прийняв рішення, яке розуміє кожен українець: захищати країну — це захищати майбутнє своїх дітей. Його приклад став натхненням для студентів, колег, усієї академічної спільноти. Декан, який пішов на фронт, довів, що між знанням історії і творенням історії немає прірви — є лише послідовність.

Сучасна актуальність: навіщо розуміти власну історію

Праці Патриляка мають значення далеко за межами академічного середовища. В умовах інформаційної війни, яку росія веде проти України не менш інтенсивно, ніж війну збройну, науково обґрунтоване знання про ОУН-УПА є стратегічним ресурсом. Кожна спроба московської пропаганди зобразити український визвольний рух як «фашизм» чи «колабораціонізм» розбивається об документальну базу, зібрану та проаналізовану Патриляком та його колегами.

Академічна строгість — це не розкіш, а необхідність. Коли Україна вступає в міжнародні дискусії про своє минуле — з Польщею щодо Волинської трагедії, з Ізраїлем щодо Голокосту, з росією щодо самої природи українського визвольного руху, — їй потрібні не гасла і не емоції, а факти. Праці Патриляка надають ці факти у формі, яка витримує будь-яку наукову перевірку. Вони дозволяють вести діалог на рівних з дослідниками будь-якої країни.

Для молодого покоління українців, яке виросло після здобуття незалежності, праці Патриляка відкривають складну і неоднозначну історію їхнього народу. Це не чорно-біла картинка «герої проти ворогів» — це реальна історія з тяжкими рішеннями, моральними дилемами, трагічними помилками і безумовним героїзмом. Саме такий — чесний і нюансований — погляд на минуле формує зрілу національну свідомість, здатну витримати випробування сьогодення.

Окремо варто зазначити значення праць Патриляка для військової освіти. Досвід підпільної та партизанської боротьби, описаний у його монографіях, — це не лише історія, а й практичний посібник. Організація конспіративної мережі, тактика малих груп, взаємодія з цивільним населенням, психологія тривалого спротиву — все це має безпосереднє відношення до сучасних методів ведення війни. Не випадково Центр воєнно-історичних досліджень ЗСУ, де служить Патриляк, займається саме вивченням такого досвіду.

Зрештою, праці Патриляка повертають ОУН-УПА в контекст європейського руху Спротиву. Українські партизани воювали паралельно з французьким Резистансом, польською Армією Крайовою, югославськими партизанами. Але якщо ці рухи давно визнані частиною європейської спадщини, то український Спротив досі залишається маргіналізованим у міжнародній історіографії — значною мірою через брак якісних академічних досліджень англійською та іншими мовами. Праці Патриляка створюють фундамент, на якому можна будувати інтеграцію української історії в загальноєвропейський наратив.

Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках