Чому цей документ важливий
Коли говорять про перші конституції в історії людства, зазвичай згадують американську 1787 року та французьку Декларацію прав людини 1789-го. Проте задовго до них, 5 (16) квітня 1710 року, біля молдавського міста Бендери, козацька рада ухвалила документ, що випередив свій час на десятиліття — «Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького».
Цей документ не був просто декларацією намірів. Він чітко визначав структуру влади, обмежував повноваження гетьмана, встановлював принцип розподілу влад і закріплював права козацького народу. За своєю юридичною досконалістю та глибиною політичної думки Конституція Орлика стоїть в одному ряду з найважливішими правовими актами ранньомодерної Європи.
Для теми хорунжих цей документ має особливе значення: саме тут вперше на конституційному рівні закріплено роль генеральної старшини — включно з генеральним хорунжим — як повноправних учасників державного управління. Конституція не просто перераховує посади, а визначає їхнє місце в системі стримувань і противаг, що обмежували владу гетьмана.
Особливо вражає те, що документ був створений не в мирний час державного будівництва, а в умовах еміграції, після катастрофічної поразки під Полтавою, коли козацька Україна втрачала свою незалежність. Це робить Конституцію Орлика не лише юридичним актом, а й символом незламності українського прагнення до свободи та правового порядку.
Сьогодні Конституція Орлика визнана складовою частиною конституційної традиції України. Вона згадується в преамбулі чинної Конституції України 1996 року як свідчення багатовікового досвіду українського конституціоналізму.
Історичний контекст: після Полтави
Щоб зрозуміти Конституцію Орлика, необхідно зануритись у драматичні події, що їй передували. 1708 року гетьман Іван Мазепа зробив історичний вибір — перейшов на бік шведського короля Карла XII у його війні проти московського царя Петра I. Мазепа прагнув звільнити Україну від московської залежності, що дедалі більше перетворювалась на колоніальне поневолення.
27 червня 1709 року шведсько-козацьке військо зазнало нищівної поразки в Полтавській битві. Мазепа з невеликим загоном козаків відступив разом з Карлом XII на територію Османської імперії, до Бендер. Серед тих, хто пішов за гетьманом, був і його генеральний писар Пилип Орлик — людина високоосвічена, вихованець Києво-Могилянської академії, досвідчений дипломат і адміністратор.
22 вересня 1709 року Мазепа помер у Бендерах. Козацька еміграція залишилась без лідера. Постало питання обрання нового гетьмана. Серед кандидатів найбільшу підтримку мав саме Пилип Орлик, якого знали як людину принципову, освічену та віддану козацьким вольностям.
5 (16) квітня 1710 року на козацькій раді поблизу Бендер Орлика обрали гетьманом. Але обрання відбулось не за старим порядком, коли гетьман отримував необмежену владу. Натомість разом з обранням Орлик уклав договір з козацькою старшиною — документ, що обмежував його владу і визначав права козацького народу.
Цей акт був результатом глибокого осмислення причин поразки. Козацька еліта розуміла, що концентрація влади в руках одного гетьмана — без контролю з боку старшини та громади — призвела до фатальних помилок. Конституція мала стати запобіжником проти тиранії та гарантією козацьких свобод.
Структура та повна назва документа
Повна назва документа — «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним Гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною Старшиною, Полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким». Латинською мовою він відомий як «Pacta et Constitutiones Legum Libertatumque Exercitus Zaporoviensis».
Уже сама назва розкриває суть документа: це саме «договір» між гетьманом і козацьким товариством. Не одностороння грамота, не указ, а двосторонній акт, де кожна сторона бере на себе зобов'язання. Гетьман зобов'язується поважати права козаків, а старшина — визнавати його владу в межах встановлених правил.
Структурно документ складається з двох основних частин: преамбули та шістнадцяти статей. Преамбула містить історичний нарис про козацький народ та обґрунтування необхідності конституційного акту. Статті охоплюють усі ключові аспекти державного устрою: від віросповідання до оподаткування.
Оригінал документа було написано двома мовами: латинською (для міжнародного визнання) та староукраїнською (для козацького війська). Староукраїнський примірник, підписаний Орликом і скріплений козацькою печаткою, зберігається в російському Державному архіві давніх актів у Москві. Латинський примірник зберігається в Національному архіві Швеції у Стокгольмі.
Примітно, що шведський примірник зберігся набагато краще — він потрапив до архіву як дипломатичний документ, пов'язаний з союзницькими зобов'язаннями Карла XII. Саме з нього було зроблено перші наукові публікації тексту Конституції в XIX столітті.
Преамбула: історія козацького народу
Преамбула Конституції Орлика — це не формальний вступ, а справжній історико-політичний трактат. У ній автори (вважається, що основний текст написав сам Орлик за участю генеральної старшини) виклали своє бачення історії козацького народу від найдавніших часів.
Преамбула починається з ототожнення козаків із давнім народом хозарів — концепція, поширена в тогочасній козацькій історіографії. Автори стверджують, що козацький народ є спадкоємцем давньої державної традиції, а отже, має природне право на власну державність. Це ж право підтверджується хрещенням козаків за часів Візантії.
Далі преамбула описує стосунки козаків з Річчю Посполитою та Московським царством. Особливу увагу приділено Переяславській угоді 1654 року, яку автори трактують не як підпорядкування Москві, а як рівноправний договір про протекцію. Порушення Москвою цього договору, на думку авторів, звільнило козаків від будь-яких зобов'язань перед царем.
Преамбула також містить гостру критику московської політики щодо України: порушення козацьких вольностей, будівництво фортець на козацьких землях, втручання у внутрішні справи Гетьманщини. Ці аргументи мали обґрунтувати легітимність переходу Мазепи на бік Швеції та подальшу боротьбу проти московського панування.
Закінчується преамбула обґрунтуванням необхідності нового конституційного акту: щоб запобігти тиранії та захистити права козацького народу, влада гетьмана має бути обмежена чіткими правилами. Це — ключова ідея всього документа, що робить його справжньою конституцією в сучасному розумінні цього слова.
Статті про віру та територію (I–V)
Стаття Iвизначає православну віру єдиною дозволеною релігією в козацькій державі. Але принципово важливим є те, що Конституція вимагає підпорядкування Константинопольському патріархату, а не Московському. Це мало не лише релігійне, а й політичне значення: відрив від Московського патріархату означав розрив ще одного ланцюга залежності від Москви. Гетьман зобов'язувався докласти зусиль для відновлення канонічної юрисдикції Константинополя над Київською митрополією.
Стаття IIприсвячена кордонам козацької держави. Вона закріплює територіальну цілісність Війська Запорозького в межах, визнаних міжнародними договорами з Річчю Посполитою. Швеція виступає гарантом (протектором) цих кордонів. Це надавало документу міжнародно-правового характеру — кордони підтверджувались не внутрішнім актом, а міждержавним договором.
Стаття III встановлює союз із Кримським ханством. Козаки і кримські татари укладають «вічне братерство по зброї» для спільного захисту від зовнішніх загроз. Цей пункт був прагматичним: Крим був потужним сусідом, і союз з ним забезпечував військову безпеку козацької держави в умовах конфронтації з московською імперією.
Стаття IV стосується Запорозької Січі. Вона вимагає повернення Січі всіх земель, рибних промислів та угідь, які були відібрані або обмежені. Особливо важливо: стаття забороняє будівництво московських фортець на козацьких землях. Це було пряме протиставлення політиці Петра I, який будував фортеці на козацьких територіях для контролю над місцевим населенням.
Стаття Vзакріплює за козаками Терехтемирів (давню козацьку святиню та місце військового шпиталю) і вільне користування Дніпром та його переправами. Терехтемирівський монастир був традиційним місцем, де козацькі воїни лікувались після поранень — свого роду «військовий госпіталь» козацької доби. Вільне судноплавство по Дніпру мало критичне економічне значення для козацької торгівлі.
Стаття VI: розподіл влад і Генеральна Рада
Шоста стаття — серце Конституції Орлика і одне з найпрогресивніших положень у конституційній думці свого часу. Вона встановлює принцип, який пізніше стане відомий як «розподіл влад» — за десятиліття до того, як Шарль Монтеск'є сформулює його в трактаті «Про дух законів» (1748).
Стаття визначає, що генеральна старшина має пріоритет у прийнятті державних рішень. Гетьман не може одноособово вирішувати жодне питання державної ваги: «Якщо ж він щось задумає без попереднього рішення і згоди Генеральних Старшин і Генеральних Радників, то нехай не буде таке чинним і повноважним». Це — чіткий механізм обмеження одноособової влади.
Ключовий орган влади — Генеральна Рада — має збиратися тричі на рік: на Різдво, на Великдень та на свято Покрови Пресвятої Богородиці. Склад Ради включає генеральну старшину, полковників, полкову старшину, сотників та виборних представників від Запорозької Січі. Таким чином, Рада об'єднувала представників усіх рівнів козацького суспільства — від найвищих чиновників до представників рядового козацтва.
Для теми хорунжих ця стаття є ключовою. Генеральна старшина, що входила до Ради, включала: генерального обозного, генерального суддю (двох), генерального писаря, генерального осавула (двох), генерального хорунжого та генерального бунчужного. Генеральний хорунжий був повноправним членом цього найвищого державного органу, мав право голосу у всіх питаннях внутрішньої та зовнішньої політики.
Крім того, стаття встановлює підзвітність гетьмана перед Радою. Гетьман мав звітувати про свої дії, а старшина мала право висловлювати незгоду і навіть «дорікати» гетьману за неправильні рішення, причому гетьман не мав права мстити за таку критику. Це положення фактично встановлювало принцип відповідальності виконавчої влади перед представницьким органом — концепцію, яка в Західній Європі утвердиться лише наприкінці XVIII століття.
Судова влада та адміністрація (VII–VIII)
Стаття VIIвстановлює незалежність судової влади від гетьмана. Генеральний військовий суд — найвищий судовий орган — мав діяти самостійно, без втручання гетьмана в судочинство. Гетьман не мав права карати чи милувати за власним розсудом, а лише на підставі рішення суду. Це — ще один елемент розподілу влад, принцип незалежності суду.
Стаття також визначає, що якщо хтось із козацької старшини чи рядових козаків має скаргу на гетьмана, справу розглядає Генеральний суд, а не сам гетьман. Це революційне положення: глава держави підпорядковувався тим самим законам, що й пересічний козак. Рівність перед законом — принцип, зафіксований в козацькій конституції на початку XVIII століття.
Стаття VIII регулює адміністративну систему. Вона вимагає, щоб посадовці Гетьманщини були професійними чиновниками, а не приватними слугами гетьмана. Посади мали обіймати компетентні люди, обрані або затверджені відповідно до встановленої процедури, а не призначені за особистою прихильністю гетьмана.
Це положення було прямою реакцією на практику деяких попередніх гетьманів, які роздавали посади своїм родичам та прибічникам, перетворюючи державний апарат на інструмент особистої влади. Конституція вимагала деперсоналізації влади — принцип, який ми сьогодні вважаємо базовим для будь-якої правової держави.
Для полкових та сотенних хорунжих ця стаття також була важливою: вона гарантувала, що їхні посади не будуть свавільно скасовані або передані іншим. Кожен посадовець мав визначене місце у структурі влади, захищене конституційною нормою.
Військова скарбниця та економічний устрій (IX, XII, XV, XVI)
Стаття IX— одне з найважливіших фінансових положень Конституції. Вона чітко розмежовує державну казну та особисті кошти гетьмана. Управління військовою скарбницею доручається генеральному підскарбію, який мав вести облік усіх доходів і витрат. Гетьман не мав права розпоряджатися державними коштами на власний розсуд.
Це положення було революційним для свого часу. В більшості європейських монархій XVIII століття державна казна ще не була відокремлена від особистих фінансів монарха. Козацька Конституція встановила цей принцип на понад сімдесят років раніше, ніж він утвердився у Франції після революції 1789 року.
Стаття XIIпередбачає проведення генеральної ревізії (перепису) всіх маєтностей та земельних володінь. Мета — встановити справедливий розподіл земель та запобігти надмірній концентрації власності в руках окремих старшин. Ревізія мала виявити незаконні захоплення земель і повернути їх законним власникам або громаді.
Стаття XVскасовує оренду на утримання серд'юків (найманих піхотинців гетьмана). Серд'юцьке військо було особистою гвардією гетьмана, і його утримання лягало тяжким тягарем на козацьке населення. Конституція ліквідувала цей податок, зменшуючи фінансову залежність суспільства від гетьманських примх.
Стаття XVIвстановлює принципи справедливого оподаткування та митної політики. Мита мають бути розумними і не обтяжливими для торгівлі. Особливу увагу приділено захисту бідних верств населення від надмірних податків. Ця стаття фактично закріплює принцип прогресивності та пропорційності оподаткування — ідею, що кожен має платити відповідно до своїх можливостей.
Права і свободи козацького народу (X, XI, XIII, XIV)
Стаття X— «білль про права» козацької конституції. Вона забороняє примусову працю (панщину) для козацького населення, встановлює вільні вибори на всіх рівнях і категорично забороняє хабарництво при обійманні посад. Кожен козак має право вільно обирати і бути обраним на посаду — від сотника до гетьмана.
Заборона хабарництва є особливо примітною. Конституція прямо називає купівлю посад злочином і передбачає покарання для тих, хто намагається отримати посаду за гроші. Це свідчить про те, що проблема корупції існувала в Гетьманщині, але козацька еліта намагалась боротися з нею конституційними засобами.
Стаття XIзахищає вдів та сиріт козаків, що загинули на службі. Їхні маєтки та земельні володіння не підлягають конфіскації, вдови звільняються від певних повинностей. Це положення показує, що козацька держава брала на себе соціальні зобов'язання перед родинами загиблих воїнів — своєрідна система соціального захисту XVII–XVIII століття.
Стаття XIII підтверджує особливий статус і привілеї Києва та інших міст Гетьманщини. Міста, що мали магдебурзьке право або інші привілеї, зберігали їх повністю. Гетьман не мав права втручатися в міське самоврядування. Це положення відповідало загальноєвропейській традиції міських вольностей і підтверджувало, що козацька держава поважала різні форми самоуправління.
Стаття XIVскасовує систему підвод — примусового надання транспорту для потреб гетьмана та старшини. Підвідна повинність була одним із найбільш обтяжливих обов'язків простого населення: селяни та козаки мусили надавати коней і підводи для перевезення вантажів та подорожей чиновників. Ліквідація цієї повинності була прямою відповіддю на скарги населення.
Генеральний хорунжий у системі Конституції Орлика
Конституція Орлика закріпила місце генерального хорунжого як одного з членів генеральної старшини — найвищого колективного органу управління козацькою державою. Згідно з шостою статтею, генеральний хорунжий мав такі самі права в Генеральній Раді, як і генеральний обозний, генеральні судді чи генеральний писар. Його голос при прийнятті державних рішень був рівноважним.
Роль генерального хорунжого в конституційній системі виходила далеко за межі його початкової військової функції — охорони головного прапора (хоругви) Війська Запорозького. До XVIII століття ця посада еволюціонувала у високу адміністративну і представницьку роль. Генеральний хорунжий представляв козацьку державу на дипломатичних заходах, виконував особливі доручення гетьмана і старшини, брав участь у судових засіданнях.
Конституція Орлика фактично конституалізувала цю еволюцію. Якщо раніше повноваження генерального хорунжого базувались на традиції та волі конкретного гетьмана, то тепер його місце у системі влади було закріплене документом найвищої юридичної сили. Жоден гетьман не міг скасувати цю посаду або позбавити хорунжого його конституційних прав.
На полковому рівні Конституція також мала значення для хорунжих. Полкові хорунжі входили до складу полкової старшини, яка надсилала своїх представників до Генеральної Ради. Таким чином, система представництва охоплювала всі рівні козацької ієрархії: від генерального хорунжого, що засідав у Раді постійно, до полкових хорунжих, чиї інтереси представляли полковники та полкова старшина.
Варто також зазначити, що серед підписантів Конституції Орлика були представники генеральної старшини, включно з тими, хто обіймав посаду генерального хорунжого. Їхній підпис під документом був не формальністю, а свідченням реальної участі у процесі конституційного будівництва — хорунжі були не лише об'єктами конституційного регулювання, а й його активними суб'єктами.
Історичне значення Конституції
Конституція Пилипа Орлика — унікальний документ не лише для української, а й для європейської правової історії. Вона була ухвалена в 1710 році, коли більшість європейських держав жили під абсолютними монархіями, а ідеї обмеження влади монарха лише починали формуватись у працях філософів.
Конституція Орлика передбачила кілька ключових принципів, які стануть основою сучасного конституціоналізму: розподіл влад на законодавчу (Генеральна Рада), виконавчу (гетьман з обмеженими повноваженнями) та судову (Генеральний суд); виборність посадовців; підзвітність глави держави перед представницьким органом; незалежність суду; захист прав особистості.
Звісно, Конституцію Орлика не вдалось повноцінно втілити в життя. Орлик провів решту свого життя в еміграції, намагаючись організувати визволення України з-під московської влади. Його спроби військових походів (зокрема, вторгнення в Правобережну Україну в 1711 році) зазнали невдачі. Конституція залишилась здебільшого програмним документом.
Однак її значення від цього не зменшується. Конституція Орлика засвідчила, що українська політична думка початку XVIII століття перебувала на рівні найпрогресивніших ідей свого часу. Козацька еліта була здатна не лише воювати, а й створювати правові документи найвищої якості, що відповідали (а в деяких аспектах — випереджали) європейські стандарти.
московська імперія, яка поступово ліквідувала козацьку автономію протягом XVIII століття, намагалась знищити саму пам'ять про Конституцію Орлика. Документ був забутий на понад століття і заново відкритий українськими істориками лише в XIX столітті. Проте його ідеї — обмеження влади, народне представництво, права і свободи — виявились живучішими за будь-яку імперію.
Сучасна актуальність: конституційна традиція України
Конституція Пилипа Орлика — не лише історичний документ, а й живий символ української конституційної традиції. У преамбулі чинної Конституції України 1996 року є пряме посилання на «багатовікову історію українського державотворення», що включає досвід козацької доби. Дослідники одностайно визнають Конституцію Орлика ключовим елементом цієї традиції.
Принципи, закладені в документі 1710 року, знаходять пряме відображення в сучасному українському конституціоналізмі: розподіл влад, незалежність суду, виборність, підзвітність влади перед народом, захист прав людини. Те, що ці ідеї з'явились в Україні понад три століття тому, свідчить про глибоке коріння демократичних прагнень українського народу.
Для розуміння ролі хорунжого в українській військовій та державній традиції Конституція Орлика має фундаментальне значення. Вона показує, що хорунжі — це не просто прапороносці, а повноправні учасники державного управління, чия роль закріплена на найвищому конституційному рівні. Ця традиція — від козацьких хорунжих у Генеральній Раді до сучасних офіцерів ЗСУ — є безперервним ланцюгом українського військового лідерства.
Конституція Орлика також є важливим аргументом у дискусіях про місце України в Європі. Коли пропаганда зображує Україну як «молоду» державу без власної правової традиції, Конституція 1710 року спростовує це: українська правова культура не лише давня, а й у деяких аспектах випереджала західноєвропейську. Документ, створений козацькою старшиною біля Бендер, за своєю юридичною досконалістю не поступався правовим актам тогочасної Англії чи Голландії.
Сьогодні, коли Україна захищає свою незалежність зі зброєю в руках, Конституція Орлика набуває особливого символічного значення. Вона нагадує, що боротьба за свободу і верховенство права — це не щось нове для українців, а давня традиція, закріплена ще козацькими законами. І в цій традиції хорунжий — не просто звання, а символ відповідальності перед своїм народом і його свободою.
Варто згадати і про долю самого оригіналу Конституції. Те, що староукраїнський примірник потрапив до московських архівів, де його довгий час приховували від дослідників, є красномовним свідченням того, як імперії поводяться з правовою спадщиною підкорених народів. Лише наполегливість українських істориків XIX–XX століть дозволила повернути цей документ з небуття. Латинський примірник, що зберігся у Стокгольмі, став незалежним підтвердженням автентичності тексту.
Конституція Орлика є живим доказом того, що українська політична нація формувалась не у XX столітті, а значно раніше. Козацька старшина — генеральні хорунжі, обозні, судді, писарі — були не просто військовими чиновниками, а будівниками держави, носіями правової культури, здатними створювати документи, що витримали перевірку часом. Ця спадщина зобов'язує — і надихає.