Хорунжі після демобілізації - як не загубити цей ресурс для суспільства?

Є питання, яке мене хвилює на перспективу. Сьогодні армія виховує людей - хорунжих, ветеранів - із глибоким розумінням цінностей, лідерства, психології людини. Коли вони повернуться до цивільного життя - це буде величезний ресурс для суспільства. Але є ризик: людина повертається, а суспільство її «не бачить», не знає, де застосувати. І цей потенціал марнується або - гірше - озлобляється. Як цього уникнути?

Хорунжі мають будувати мережі вже зараз. Не чекати на демобілізацію. Школи, університети, громади - їм потрібні люди, які вміють говорити, мотивувати, виховувати. Ветеран-хорунжий - ідеальний вчитель або громадський лідер.

ОУН після Другої Світової саме так і зробила: підпільники, що вижили, стали вчителями, священниками, культурними діячами в діаспорі. Це дозволило зберегти культуру і передати її наступному поколінню. Нам треба думати так само.

Потрібна програма «Хорунжий у громаді» - як ветеранська реінтеграція через конкретну місію. Людина повертається не «пережити», а «продовжити справу» в новому форматі.